Адвокатське об'єднання "Волошин і партнери"

м.Рівне, вул. Лермонтова, 5В

тел./факс: (0362) 62 33 13,
моб.: (067) 800 800 7, (098) 393 39 39

Історія виникнення сім'ї і шлюбу та їхні особливості

Історія сім'ї як такої починається з того моменту, коли розвиток продуктивних сил досягає рівня, котрий забезпечує виокремлення моногамної сім'ї з одного чоловіка та однієї жінки, що проживають у тривалому шлюбі, а також їхнього потомства.

Етимологія російського слова «брак» указує на спорідненість із давньоруським «брачити», тобто «відбирати». Українське слово «шлюб» бере свій початок від давньо-слов'янського слова «сълюб», що означало урочисту обіцянку. «Слюбитись» в ряді слов'янських мов означає домовитися.

Шлюб — це санкціонована суспільством форма взаємин між статями та ставлення до потомства, тобто засіб регуляції статевих стосунків і відтворення населення. Це вільна рівноправна спілка жінки та чоловіка, укладена з дотриманням порядку та умов, установлених законом, яка утворює сім'ю і породжує взаємні особисті й майнові права та обов'язки між подружжям.

Сучасний шлюб є моногамним (моногамія — міцна, стала одношлюбність) і являє собою історично четверту форму шлюбу, яку знає людство.

Початок формування шлюбних відносин у зароджуваному суспільстві пов'язаний із потребою в особливих соціальних нормах для регуляції статевого спілкування всередині роду, приборкання біологічного інстинкту.

Так, накладалися заборони (табу) на статеве спілкування між чоловіками та жінками даного роду в певні періоди (підготовка до полювання, саме полювання). Табу привели до виникнення звичаїв, котрі згодом породили екзогамний шлюб (міжродовий, міжплемінний).

Заборони поширювалися тільки на членів свого роду, обмежували статеве спілкування тільки між кревними родичами, однак вихідців з інших родів і племен не стосувалися. Виникнення екзогамного шлюбу збігається з процесом формування гомо сапієнс, що з'явився приблизно 40 тис. років тому.

Таким чином із ендогамії, тобто статевого зв'язку між представниками тільки одного роду, через агамію, тобто тимчасову заборону статевих зносин, виникла екзогамія — систематичні статеві зв'язки між представниками різних родів. Виникає груповий (дуально-родовий) шлюб, де всі мужчини одного роду є чоловіками всіх жінок іншого роду, мужчини ж цього другого роду, відповідно, — чоловіками жінок першого.

У рамках групового шлюбу виробничі та дітородні стосунки були відірвані одні від одних. Груповий шлюб іще не став шлюбом персональним, тобто скільки-небудь постійних «подружніх» пар не існувало. За таких відносин визначити лінію батьківства було неможливо. Походження дітей лічилося тільки по матері, визнавалася тільки жіноча лінія рідства. Діти знали тільки своїх матерів.

Сестри з їхніми дітьми, кревні брати та інші родичі й становили материнський рід. Матеріальною основою групового шлюбу виступало головним чином домашнє господарство, оскільки мисливство вже не завжди могло забезпечити добробут роду.

Поступово в рамках дуально-родового шлюбу на ґрунті взаємних потягів почали складатися досить постійні пари. Парний шлюб не регулювався спільнотою — його підтримувала тільки добра воля партнерів, тому він ще не був моногамним. Чоловік міг бути зв'язаний такими парними стосунками з кількома жінками, так само як і жінка — з кількома чоловіками.

Такий шлюб скоріше був первісно-егалітарним, тобто рівноправним. Дана форма шлюбу виникла приблизно 25—24 тис. літ тому, що зумовлювалося переходом до нових форм господарських, економічних відносин усередині роду, виникненням особистої власності.

Поява останньої, надлишків продуктів у деяких членів роду поклала початок дарообмінові як черговому крокові на шляху до усталення сім'ї, перетворення її на господарську одиницю суспільства. Чоловік дарував «своїй» жінці з чужого роду частину надлишку, жінка ж могла дарувати йому свою. Й доки існував дарообмін, підтримувався зв'язок між чоловіком і жінкою. Так виник індивідуальний парний шлюб.

Формування обособленої парної сім'ї передбачало неадекватний дарообмін, тобто щоб чоловік дарував жінці більше, ніж вона йому. Таким чином, чоловік ставав годувальником сім'ї, дружини та дітей. Подібна практика викликала виникнення всередині дуально-родової організації такої постійної господарської одиниці, як община, котра складалася з парних сімей. До кожної з них входили чоловік, жінка та її діти.

В такому вигляді шлюб виглядав як спілка між чоловіком і жінкою, а одна з цілей даної спілки — забезпечення утримання та виховання дітей жінки. Нарешті, з виникненням парного шлюбу статеві зносини між партнерами вже регулювалися не тільки моральними нормами, а й певними соціально-економічними відносинами.

Виникнення та зміцнення приватної власності привело до усталення класових відносин, що лягли підвалинами в сучасного виду шлюб — моногамію. Своєї класичної форми моногамний шлюб і моногамна сім'я досягають лише в зрілому класовому суспільстві.

Оскільки володіння приватною власністю на засоби виробництва стали основою розподілу створеного в суспільстві продукту, чоловік виступає в ролі годувальника тільки тому, що є власником засобів виробництва. Розвиток нових економічних відносин змінив роль партнерів у сім'ї, жінка фактично стала рабою чоловіка, материнське право було ліквідоване. За словами Ф. Енгельса, це була всесвітньо-історична поразка жіночої статі, в результаті якої «чоловік захопив кермо влади і в домі, а жінка була позбавлена свого почесного становища, закабалена, перетворена в рабу його бажань, в просте знаряддя дітородіння».

В умовах рабовласницького та феодального суспільства жінки були позбавлені багатьох громадянських прав. У нерівному становищі вони були й перед законом, котрий оголошував чоловіка владарем усіх членів сім'ї. В Стародавньому Римі чоловік після року життя з дружиною міг зробити її своєю рабою або продати у рабство. Батьківська сім'я жінки тим, що хоча б раз на рік приймала дочку під свій дах, рятувала і її свободу, й права громадянства.

Пізніше повернення жінки в батьківську сім'ю поступилося місцем пошануванню дружини й матері в домівці чоловіка. День цей став сімейним святом, коли жінку звільняли від її звичайних домашніх обов'язків, віншували, вручали подарунки. Свято припадало на березень і з нього походить сучасна традиція відзначати 8 березня — Міжнародний жіночий день.

В умовах буржуазного суспільства сім'я починає втрачати свій патріархальний характер і набувати рис рівноправності, егалітарної сім'ї. В такій сім'ї чоловік і дружина працювали, обоє утримували своїх дітей. Шлюб їхній будувався на рівноправних відносинах. Завдяки рухові жінок за своє визволення уже з кінця XIX ст. вони стали володіти основними економічними й політичними правами. В наш час лише в чотирьох країнах жінки позбавлені права брати участь у виборах до парламенту (Ліхтенштейн, Сан-Маріно, Південно-Африканська Республіка, Андорра). В трьох країнах права жінок обмежені (Іспанія, Болівія, Гватемала).

Діючі в нашій державі норми законодавства про шлюб і сім'ю спеціально підкреслюють умови вступу в шлюб, визначаючи його дійсним або недійсним. Головною передумовою є згода майбутнього подружжя на укладення шлюбу, його реєстрацію. Інакше один із подружжя може через суд оголосити шлюб недійсним. Необхідність включення цієї умови до числа тих, що визначають дійсність шлюбу, викликана (хоч і нечастими) випадками викрадення (згідно з традицією) наречених. Проте згода не є ще достатньою підставою для визнання шлюбу дійсним.

Другою умовою вступу в шлюб є шлюбне повноліття майбутнього подружжя.

Дотримання принципу моногамії є третьою умовою вступу в шлюб, більш того, відступ від цього принципу вважається в нас злочином і переслідується, як це загальновідомо, відповідними статтями кримінального кодексу.

Четвертою умовою є відсутність будь-якого рідства між майбутнім подружжям.

Нарешті, п'ятою умовою є психічне здоров'я осіб, котрі вступають у шлюб. Закон не допускає укладення шлюбу між особами, одна з яких визнана в судовому порядку недієздатною з причини душевної хвороби. Поява дефектів психіки після вступу в шлюб дає право одному з подружжя шлюб розірвати.

Регулюючи особисті та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, визначаючи умови вступу в шлюб та його розірвання, Основи законодавства про шлюб і сім'ю спрямовані передусім на зміцнення сім'ї, захист інтересів дітей. Отже, держава захищає й інтереси всього суспільства, враховуючи вплив сім'ї на відносини в ньому, на характер соціальних процесів, що відбуваються в ньому.

Історія сім'ї як такої починається з того моменту, коли розвиток продуктивних сил досягає рівня, котрий забезпечує виокремлення моногамної сім'ї з одного чоловіка та однієї жінки, що проживають у тривкому шлюбі, а також їхнього потомства.

Першим різновидом сім'ї стала патріархальна, де главенство належало чоловікові. Подібні сімейні відносини дістала назву патріархату. Зазнаючи впливу мінливих умов життя, патріархат набуває різних форм. У деяких країнах Сходу й досі практикується полігінія (багатоженство), за якої чоловік водночас перебуває в кількох шлюбних спілках. У Європі та в більшості країн світу еволюція патріархальної сім'ї ішла в бік закріплення моногамії.

На початку свого формування патріархальна сім'я була дуже численною й могла налічувати кілька сотен чоловік. До неї входили родичі й нащадки одного батька разом із їхніми дружинами, дітьми та родичами. До складу сім'ї входили також раби та наложниці. Завдяки своїм внутрішнім резервам як великої виробничої одиниці патріархальна сім'я, переживши рабовласництво, збереглася й за феодалізму. Але розвиток капіталістичного способу виробництва зруйнував її до решти.

Індустріалізація виробництва, розпочате раніше відокремлення праці від сім'ї породили новий її різновид — сім'ю нуклеарну (від латинського «нуклеус» — ядро). Вперше цей термін стосовно сім'ї ужив американський соціолог Ж. П. Мурдок, котрий позначив таким чином сім'ю, що складалася тільки з необхідних для її утворення членів — чоловіка та жінки. Така сім'я може мати скільки завгодно дітей, хоча не виключає й відсутності їх.

Нуклеарна сім'я може бути повною й неповною. Остання має одного з батьків та його дітей. Нуклеарна сім'я стала своєрідною відповіддю на потреби сучасного індустріального суспільства. Вона мобільніша, а суспільне виробництво, як відомо, часто потребує пересування людей з однієї місцевості до іншої. Даний різновид сім'ї демократичніший у тому розумінні, що не вимагає для своїх членів єдиної професії, формує різні стилі життя, розширює спектр форм проведення дозвілля і т. д. Система соціального забезпечення, розвиток сфери послуг, підвищення розмірів пенсій також стимулюють формування нуклеарної сім'ї, оскільки знімають у хворих і похилих людей необхідність у підтримці з боку близьких родичів. Кількість сімей, котрі включають три покоління родичів, неухильно зменшується.

В умовах сучасного суспільного виробництва чимдалі зростаючу роль відіграють уміння та здатності самостійно розкривати свої обдарування. Родичі вже мало чим можуть допомогти в цьому, що в свою чергу обмежує частоту зустрічей між ними, ослаблює їхні стосунки.

Система відносин рідства, доповнювана духовними, моральними, психологічними відносинами, внутрішньосімейними настановленнями, а також відносинами влади й авторитету, визначає структуру сім'ї. Домінанти у спектрі цих відносин формують два основних типи сім'ї — авторитарну й демократичну. Авторитарна сім'я ґрунтується на суворому, незаперечному підкоренні жінки чоловікові (або чоловіка жінці), дітей — батькам. Для демократичної сім'ї характерні рівна участь подружжя у справах сімейного життя, спільне прийняття ними важливих рішень. Останнє є можливим за взаємної поваги між членами сім'ї, врахування ними як особливостей різних життєвих ситуацій, так і особистих якостей і здатностей обох для розподілу внутрішньосімейних ролей.

На відміну від сім'ї авторитарної, де хтось із подружжя монополізує кермо правління, в сім'ї демократичній, як правило, відсутній «офіційний» глава. Виникаючі життєві ситуації висувають на перший план лідера, тобто того з подружжя (а іноді й дорослих дітей), хто має найбільший авторитет у вирішенні конкретних питань.

Соціологічні дослідження показують, що структура сучасної нуклеарної сім'ї еволюціонізує в бік формування сім'ї егалітарної (від латинського egalitäre — зрівняльний), у котрій усі дорослі члени мають рівну частку прав і відповідальності, діти ж займають досить незалежне становище.

Аналіз функцій сім'ї допомагає дати відповідь на запитання, поставлене раніше: яку роль вона відіграє в суспільстві? Звісно, самі функції сім'ї, їхнє місце, значення та субординація відображають, з одного боку, вплив суспільства на сім'ю, з іншого — виконання нею ряду суспільних завдань, пов'язаних із її місцем у соціальній структурі.

Багато дослідників підкреслюють зростання в сучасній сім'ї значення функцій, що задовольняють емоційні та соціально-психологічні потреби. Останнє особливо помітне в практиці відношень міської сім'ї, яка меншою мірою, ніж сільська, зберегла риси виробничої частки суспільства.

Однією з основних функцій сім'ї є економічна. Історичні форми сім'ї, що передували нуклеарній, були тісно пов'язані з виробничою діяльністю. В умовах докапіталістичних формацій праця не відокремлювалася від сім'ї. Змалку діти прилучалися до того виду праці, в якому були зайняті, як правило, всі члени сім'ї. Для кожної історичної форми сім'ї була характерна й особлива організація споживання та побуту.

Відокремлення праці від сім'ї за капіталізму залишило за нею функції накопичення матеріальних благ. В умовах нашої країни, враховуючи перспективи відродження приватної й дальшого розвитку кооперативних форм власності, слід сподіватися посилення розглядуваної функції сім'ї, хоча ще недавно передбачалося звуження її сфери. Певною мірою відбувається й відродження виробничої функції.

Історичні форми сім’ї та шлюбу

Розглядаючи питання про історичні форми сім'ї та шлюбу, потрібно звернутися до класичної роботи Ф.Енгельса «Походження сім'ї, приватної власності і держави», яка була написана в 1884 p. і має певне значення і наукову цінність на сьогоднішній день.

У роботі «Походження сім'ї, приватної власності і держави» Енгельс розкрив закони та основні етапи розвитку первіснообщинного ладу та причини його неминучої загибелі. Він показав виникнення і розвиток сім'ї, приватної власності, класів і держави, тобто тих сил, які підірвали це первісне суспільство зсередини і привели до утворення класового суспільства.

У науці довгий час, аж до 60-х років минулого століття, сім'ю вважали за первісну, найдавнішу форму стародавнього суспільства, що з неї згодом виникли рід, плем'я, держава:

  • сім'я
  • рід
  • плем'я
  • держава

У названій роботі Енгельс довів, що така формула, не відбиває дійсного стану речей.

Ф.Енгельс вивчив результати досліджень Моргана, скористався працями ряду вчених з історії стародавнього суспільства, після чого дав нове пояснення історичних форм сім'ї та шлюбу.

Своє пояснення сім'ї Енгельс починає з самої нижчої стадії, з періоду, коли людина тільки почала відокремлюватися від природи і ще нічого не виробляла, а лише брала собі готові продукти матеріального світу. Для цього періоду характерними були невпорядковані статеві зносини — кожна жінка належала кожному чоловікові, як і кожний чоловік — кожній жінці. Це племенний період. Шлюбні стосунки будуються без розбору рідні, без врахування ступеня спорідненості. Допускалися шлюби як по горизонталі, так і по вертикалі — між батьками і дітьми, між братами і сестрами. Цілком зрозуміло, що цьому періоду невідомі такі поняття як шлюб, сім'я; ні сім'ї, ні шлюбу тут не існувало, а було плем'я, як неділима ячейка.

З цього первісного стану виникли дві форми групового шлюбу:

  1. Кровноспоріднена сім'я.
  2. Сім'я пуналуа — екзогамна.

Кровноспоріднена сім'я — перший ступінь розвитку сім'ї. Це така форма сім'ї, коли споріднена група (орда, селище) поділена на різні шари поколінь. Шлюбні зв'язки будуються в межах поколінь. Між членами різних поколінь шлюбні стосунки заборонені, але в одному поколінні вони дозволені, незважаючи на кровну спорідненість. Отже, всі брати і сестри, рідні й бокового споріднення — без обмеження живуть разом. Шлюбні зв'язки тут будуються по горизонталі і забороняються по вертикалі, тобто між батьками і дітьми. Це було прогресом, кроком вперед в розвитку сім'ї. Батьки живуть в одному колі, а діти в другому.

Брати і сестри — рідні, двоюрідні тощо — всі вважаються між собою братами і сестрами і вже в силу цього чоловіками і жінками одне одного. Родинні відносини брата і сестри на цьому ступені сім'ї включають в себе взаємні статеві стосунки, як щось само собою зрозуміле.

Згодом, коли було заборонено шлюбні зв'язки між членами одного родового шару спорідненої групи, виникла родина пуналуа.

Пуналуа — це вже другий ступінь розвитку сім'ї, коли не можуть бути в подружньому зв'язку не тільки батьки та діти, але й брати і сестри.

Пуналуа — на мові мешканців Гавайських островів означає «подружній товариш» — так називають чоловіків, що мають спільних жінок, і жінок, що мають спільних чоловіків. Коло шлюбних (статевих) зв'язків ще більш обмежується. Тут обмеження не лише по вертикалі, але й по горизонталі. Чоловіки однієї групи вступають у шлюбні (статеві) зв'язки з жінками другої групи. Так виникає екзогамія, тобто поза-родове подружжя. Група сестер має спільну групу чоловіків, але з цієї групи чоловіків виключаються брати жінок, а із групи жінок виключаються сестри чоловіків. При цій формі сім'ї все ще невідомо, хто є батьком дитини, але відомо, хто її мати. Якщо вона і називає всіх дітей спільної сім'ї своїми і у відношенні до них виконує материнські обов'язки, то вона все ж відрізняє своїх рідних дітей від інших. Звідси ясно. що раз існує груповий шлюб, то походження може бути встановлено лише з материнської сторони, а тому визнається тільки жіноча лінія.

Ніякої участі в господарстві жінки чоловіки не приймали, у зв'язку з тим, що вони працювали в другому роді і ніяких стосунків до майна жінки не мали. Вони — члени іншого роду (мужья-пришельцы). Якщо вмирала жінка, то майно залишалося її дітям, сестрам, батькам — всі вони складали те, що називається родом. Така сім'я називалася безбатьківською.

Чоловіки приходили в цей рід для шлюбного співжиття і не були родичами. Шлюби всередині роду заборонялися. Існувало «материнське право», звичайно в умовному, а не справжньому розумінні цього слова, бо тоді права, як такого не було.' А був рід, як первісна ячейка родового устрою, як частина племені.

Існування такої форми шлюбу не випадкове явище, воно має під собою матеріальний грунт. Цим грунтом було тоді колективне домашнє господарство і жінка в ньому займала провідне місце. Навколо сім'ї створювалося міцне домашнє господарство, в якому чоловіки займалися полюванням, а весь тягар домашнього господарства несли на собі жінки, отже вони займали в сім'ї почесне і провідне становище. Епоха матріархату існувала десятки тисячоліть.

У міру розвитку племенного життя дедалі ширшали поняття спорідненості. Отже, ширшало і коло осіб, між якими подружні стосунки були заборонені, і важче було знайти собі жінку, з якою можна було одружитися. Через це чоловікові доводилося жити з однією жінкою, хоча цим полігамія (багатошлюбність) принципово не заперечувалась.

Сім'я пуналуа не стояла на місці, вона розвивалась. У чому полягає цей розвиток? Шлюбне коло починає дедалі все більше звужуватися і це привело до того, що з нього почали вилучатися не лише рідні брати і сестри, але і двоюрідні, а потім і троюрідні. Ось чому в умовах родового устрою сім'я пуналуа змінюється парною сім'єю (3-я форма). Залишається одна, поки ще неміцно з'єднана шлюбна пара — та молекула, з розпадом якої припиняється шлюб взагалі. Заслугу в утворенні такого шлюбу Енгельс приписує жінці, яка в силу свого біологічного розвитку — більшої прив'язаності до певної особи (що менше буває у чоловіків) — намагалася жити з одним чоловіком.

Парна сім'я витиснула групові подружжя, що поволі зникали через заборону одружуватися з кровними родичами. Коли з'явилася парна сім'я, виникає умикання і купівля жінок. Це зовнішня ознака радикального перевороту, що стався в глибинах групового шлюбу. Здебільшого кілька парних сімей живуть в одному будинку, ведуть спільне комунальне господарство, причому керують у господарстві не чоловіки, а жінки, бо під час одруження чоловіки переселяються до жінок, а не навпаки.

Парна сім'я в умовах родового устрою була нестійка, шлюб можна було легко розірвати, бо він був заснований на особистих почуттях. Діти залишались у матері. На цьому ступені розвитку ще панує «материнське право» — дитина дістає від матері ім'я свого родового союзу. Господарство належало не парній сім'ї, а роду, і це була подружня ячейка, а не господарська. Цю парну сім'ю не можна змішувати з моногамією (одношлюбність), бо для того, щоб парна сім'я розвинулась в тривку моногамну сім'ю, потрібні були інші причини, крім тих, що діяли, а саме — необхідна була дія суспільних рушійних сил.

Приручення домашніх тварин та розведення стад створили нечувані до того джерела багатства і породили нові суспільні відносини. Але кому належали ці багатства — лишок продуктів? Спочатку вони, безперечно, належали родові.

Збільшення виробництва в усіх галузях: у скотарстві, землеробстві, домашньому ремеслі — призвели до того, що людина змогла виробляти більшу кількість продуктів, ніж це було необхідно для її існування- а коли з'явився лишок, то його треба було привласнити, і його почала привласнювати парна сім'я. Внаслідок цього парча сім'я зазнає корінних змін. Весь лишок став належати в сім'ї чоловікові, бо він його створював. Парна сім'я перестає бути шлюбною ячейкою, а стає господарською ячейкою. Вона займає незалежне положення і цим самим протиставляє себе ролові.

У зв'язку з нагромадженням багатства, що дало чоловікові перевагу над жінкою, чоловік прагнув використати своє панівне становище й змінити порядок спадкування на користь своїх дітей, а не на користь нащадків жіночого коліна, як це було раніше. Але поки родовід йшов від матері, такої зміни не можна було запровадити. Отже, треба змінити старий порядок і, врешті, він був змінений на користь батьківської системи родоводу й спадкування.

Ця найбільша з революцій, що їх зазнало людство, не могла статися на підставі якоїсь постанови в певний момент історичного періоду, про те, що всі майбутні діти переходять у рід їхніх батьків. Це був довгий процес, в якому родовід материнського коліна змінювався на родовід від батьків в силу того, як батьківська влада під впливом нових економічних причин переважає в сім'ї. Матріархальна парна сім'я поступається місцем перед сім'єю патріархальною, що виростає з її глибин.

Ф.Енгельс писав у своїй роботі: «Повалення материнського права було всесвітньою історичною поразкою жіночої статі. Чоловік захопив і в домі кермо влади, а жінка втратила своє почесне становище, була перетворена на слугу, на раба його похоті, на просте знаряддя дітородіння».'

Патріархальна сім'я є проміжною ланкою між парним подружжям і моногамією. Це доведено працями М.М.Ковалев-ського, що досліджував патріархальну сім'ю, яка існувала у сербів та болгар.

Після господарського розпалу патріархальної сім'ї її заступила сім'я моногамна (одношлюбна). Вона грунтується на пануванні чоловіка з певно вираженою метою — народження дітей. Походження цих дітей від батька не підлягає сумніву. А це потрібно для того, щоб діти, як прямі спадкоємці, вступали у володіння майном батька. Моногамна сім'я вирізняється від парного шлюбу міцними подружніми зв'язками, які вже не можна розірвати за бажанням сторін. Тепер уже, як правило, тільки чоловік може розірвати шлюб і прогнати свою дружину. Тільки він має право подружньої зради. Існування рабства поряд з моногамією, присутність молодих красивих рабинь, що перебувають в повному розпорядженні чоловіка, надало моногамії з самого початку специфічного характеру, зробивши її моногамією тільки для жінок, а не для чоловіків.

Енгельс писав: «Моногамія не є прикладом відносин між чоловіком і жінкою. Вона проявляється, як поневолення однієї статі іншою, як прояв ворожнечі статей».'

І зовсім не випадково Енгельс у своїй праці піддав аналізу виникнення сім'ї, виникнення приватної власності і держави, оскільки приватна власність породила сім'ю, а держава стала на захист інтересів приватної власності. Всі ці форми обумовлюють одна одну і не існують одна без одної.

Енгельс зазначав, що моногамна сім'я зовсім не була плодом кохання, вона була формою сім'ї, в основі якої лежали економічні умови.

Отже, підводячи підсумки вище висловленому, слід зазначити, що в своїй роботі «Походження сім'ї, приватної власності і держави» Енгельс достовірно довів історично перехідний характер різних форм шлюбу і сім'ї, показав, що зміни сім'ї та шлюбу завжди викликались змінами в матеріальному житті суспільства, а становище чоловіка і жінки в суспільстві визначалося положенням їх в сім'ї.

Так, сім'я заснована на груповому шлюбі, на думку Енгельса, була результатом дуже низького рівня розвитку продуктивних сил, коли в силу цього люди були змушені жити первісною комуною. Відносини, які складались в такій сім'ї між чоловіками і жінками, з усіма привілеями жінок, з пануванням «материнського права», визначались тим положенням, яке займали чоловік і жінка в первісному суспільстві. Низький рівень розвитку продуктивних сил забезпечував задоволення лише самих обмежених потреб людини, і вся діяльність первісних людей була спрямована на пошук засобів до існування. При цьому в цій діяльності жінка мала ряд переваг над чоловіком, які забезпечували їй провідне становище. Згідно природному поділу праці по статі чоловік воює, ходить полювати і ловити рибу, добуває їжу і виробляє потрібні для цього знаряддя. Жінка працює в домі і займається виготовленням їжі та одягу: варить, пече, шиє, влаштовує житло. Вона була господаркою в домі, а оскільки домашнє господарство в первісному суспільстві було загальним, то жінка займала провідне становище в суспільстві. Це панування жінки в суспільстві, а також те, що при існуючих в той час шлюбних відносинах вона — єдино достовірно відомий родитель молодого покоління, було причиною панування материнського права, тобто по матері визначалось походження дітей, по материнській лінії здійснювалось спадкування.

Чим же пояснити, що в наступних суспільних формаціях, в основі яких була приватна власність на знаряддя та засоби виробництва,-жінка не тільки втратила своє первісне становище, але і стала залежною від чоловіка?

Дуже розповсюдженою в соціологічній науці є теорія насильства.

Так, дореволюційні вчені у своїх роботах зазначали, що в глибокій давнині фізична сила цінувалася дуже високо і людина, яка могла носити зброю, тобто яка могла відстояти своє існування, визнавалась повним господарем життя. При такому способі життя жінка повинна була там зайняти і, мабуть, зайняла місце речі, об'єкта права.

На підтвердження цієї теорії вчені беруть стародавні способи укладання шлюбу: викрадення, купівля жінок і т.п.

Проте таке пояснення поневолення жінки не було науковим, оскільки не могло відбити дійсного становища речей і не могло вказати правильні шляхи визволення жінки.

Критикуючи теорію насильства в створенні класів, Енгельс показав, що ніяке насильство не може з'явитися раніше, ніж виникне лишок продуктів виробництва, тому що для підтримки насильства потрібен певний апарат, так само, як для здійснення самого акту насильства потрібні знаряддя цього. Отже, справа не у фізіологічних чи фізичних перевагах кожного окремого індивідуума над іншим, а в тому, хто привласнює собі лишки виробництва, у кого вони зосереджуються, хто може утримувати апарат насильства.

Таким чином, зміна становища чоловіка і жінки в сім'ї не може бути пояснена фізіологічними відмінностями між статями, бо вони існували з перших днів людського життя і не приводили досить довгий період доісторичної епохи до поневолення жінок чоловіками.

Пояснення треба шукати лише в змінах матеріального життя суспільства, і Енгельс пояснює втрату жінкою її первісного пануючого становища в сім'ї змінами економічного положення цієї сім'ї в суспільстві. Тільки на певному етапі розвитку людського суспільства могли відбуватися ті корінні зміни в становищі чоловіка і жінки, які привели до поневолення останньої.

Перший великий поділ праці і виділення пастуших племен, розвиток землеробства, досягнення в галузі промислової діяльності, збільшення виробництва — зробили робочу силу здатною виробляти значно більше, ніж це потрібно для її підтримання. З першого великого суспільного поділу праці виник і перший великий поділ суспільства на два класи — панів і рабів, експлуататорів і експлуатованих, а з появою стад та інших нових багатств в сім'ї, сталася революція і в самій сім'ї. У зв'язку з тим, що промисел завжди був справою чоловіка, увесь надлишок, який давав промисел, діставався чоловікові, і хоча жінка брала участь в споживанні його, але частку власності не мала; в той час, як праця чоловіка стала продуктивнішою, праця жінки залишається непродуктивною, вона лише задовольняла насущні потреби сім'ї, але не створювала ніякого багатства.

Поділ праці в сім'ї лишився тим же, проте він цілком перевернув домашні відносини, які існували тільки тому, що поділ праці поза сім'єю став іншим.

Енгельс писав: «...та сама причина, яка раніше забезпечувала жінці її панування в домі — обмеження її праці заняттям домашньою роботою, — ця сама причина тепер утверджувала панування чоловіка в домі; домашня робота жінки втратила тепер своє значення в порівнянні з промисловою працею чоловіка; його праця була всім, її робота незначним придатком».

Як було сказано вище, Енгельс довів, що причиною пе;>-шого економічного закабалення жінки явилося те, що жініа разом з ростом виробничих сил була відсторонена від суспільної продуктивної праці, а ведення домашнього господарства втратило свій суспільний характер і стало приватною справою кожної окремої сім'ї. Власника майна, а таким став чоловік, не могла тепер задовольнити існуюча система спорідненості по матері і випливаюча з цього система спадкування по материнській лінії. У нього з'явилось природне бажання залишити своє багатство в спадкування своїм, а не чужієм дітям, а цього можна було досягти лише при одношлюбності.

Деякі вчені схилялись до того, що одношлюбність втіліоє вищі моральні основи в рівноправності подружжя.

Дореволюційні російські вчені вважали, що одношлюбність виникла із загальним розвитком культури людського роду, при якому перевага статевих інстинктів, принижене становище жінки замінюється визнанням особистості жінки.

Однак Енгельс показав, що перехід від полігамії до моногамного шлюбу був викликаний економічними причинами. Досягти правового закріплення своє» влади над жінкою чоловік зміг лише тоді, коли він економічно піднявся над нею.

Проте і жінка не добровільно відмовилась від своїх привілеїв і переваг; Так Енгельс писав, що «одношлюбність з'являється в історії зовсім не як примирення між чоловіком і жінкою і ще менше, як найвища форма шлюбу. Навпаки, вона з'являється як поневолення однієї статі іншою, як проголошення невідомого до того часу в усій попередній історії антагонізму статей».